19.07.2019

Децентралізація. Інклюзивна освіта

Редакция
8.10.2018

На сьогоднішній день в Україні офіційно зареєстровано 165 тисяч дітей з особливими потребами. Реальна цифра звісно більша. 56 тисяч з них – це учні загальноосвітніх шкіл. І лише 7% школярів з особливими потребами мають доступ до інклюзивної освіти. Тобто тільки сім процентів включені до загальносуспільного життя своїх класів, вони на рівних навчаються зі своїми однолітками та не почувають себе інвалідами. Лише 7%! Решта змушені бути чи білими воронами, чи шукати освіту в спеціальних установах, інтернатах.

Визначення інвалід було сформульоване радянською системою. Інвалідів тримали осторонь. Їх групували та ускладнювали доступ до повсякденного життя так званого здорового суспільства. Робилося це починаючи з дитинства, якщо малюк з народження мав особливі потреби. Таких дітей навчали в окремих інтернатах. І вони з малку практично не бачили світу, крім нав’язаного їм світу інвалідів. Вже не один десяток років, як медики та науковці довели, що за таких умов хвороби людей з особливими потребами не те що не лікуються, а прогресують. Вони стають нормою для хворого і він змирившись припиняє боротьбу. Інвалід не бачить світла в кінці тунелю. Немає прикладів і натхнення. Тож, у цивілізованих країнах було запроваджено поняття інклюзивності.  З англійської дослівно перекладається, як включення. Людей з особливими потребами почали включати у загальне суспільне життя. Не лишати їх обабіч у ролі спостерігачів   чи злиднів у міських підземках, на світлофорах чи приміських електричках та на вокзалах. А дати можливість реалізувати себе, як особистостям, стати, як мінімум, рівними серед рівних. А не залишитись інвалідом. Хай і з пільгами, втім з постійним відчуттям приниження та нереалізованості. І звідки ж починати цей важкий, втім необхідний процес, як не зі школи.

Інклюзивна освіта

Інклюзивна освіта є невід’ємною частиною реформи децентралізації. І вже не лише на папері. Без децентралізації неможливо з’ясувати реальний стан справ, у тому числі і з реальними потребами в інклюзивній освіті. Лише на місцях можливо об’єктивно визначити що і у яких обсягах необхідно, аби включити школярів, які мають особливі потреби, у загальноосвітній процес з максимальною користю для них та їхніх однолітків, однокласників, друзів.

Цього року з державного бюджету України вперше виділено понад пів-мільярда гривень на інклюзивну освіту. Гроші були перераховані у місцеві бюджети. Їхні теперішні розпорядники, а саме місцеві органи самоврядування, перш за все мають через профільні департаменти адаптувати освітні матеріали і підготувати педагогів, проводити інформаційну і роз’яснювальну роботу щодо популяризації інклюзивної освіти в Україні, та головне створити інклюзивні ресурсні центри, які будуть опікуватися і супроводжувати дітей з особливими освітніми потребами.

Відповідно до закону, ухваленому парламентом і підписаному Президентом торік, один такий центр має охоплювати 7 тисяч дітей з особливими потребами у містах районного значення та менших за них містечках, селах селищах, та 12 тисяч у обласних центрах та столиці. Загалом же необхідність у створенні такого центру має право вирішити і керівництво ОТГ – об’єднаної територіальної громади. І це лише перший крок, який ще необхідно зробити. На сьогоднішній день серед майже 17,5 тисяч українських шкіл лише 1127 залучені до інклюзивного навчання. Таким чином, показник інклюзії у вітчизняній освіті ледь сягає семи процентів від необхідного. Для порівняння в Італії – це 99%, у Литві – 90%, у Норвегії – 90%, в Угорщині – 57%, у Словаччині – 42%, у Польщі – 42%, у Франції – 25%.

В Українській вищій школі стан справ ще гірший. Якщо загальноосвітніми закладами нині опікується і Президент, і уряд, і влада на місцях, отримавши ресурс завдяки бюджетній децентралізації та додатковим видаткам з центрального бюджету, то вищі навчальні заклади про реформу пики що лише чули. Втім чекають на неї. За статистикою з двох з половиною мільйонів студентів вітчизняних навчальних закладів від першого до четвертого рівнів акредитації, трохи більше десяти тисяч мають особливі потреби. Єдине на що сьогодні спромоглися у центральній владі – надали так звані спеціальні стипендії дітям з інвалідністю І-ІІІ груп. І не через жадібність чиновників. В уряді просто немає об’єктивної інформації, щодо реальних потреб. Тож скористалися принципом реформи децентралізації. І вже цього року решта питань вирішуються у форматі адміністрацій окремих вищих навчальних закладів або місцевих органів самоврядування. Зокрема, деякі українські ВНЗ вже декларують певну спеціалізацію роботи з окремими групами людей з інвалідністю. Так Національний технічний університет Київський політехнічний інститут декларує ефективність роботи зі студентами із вадами слуху. Національний педагогічний університет ім. Драгоманова одним з перших в Україні почав розробляти цільові навчальні програми для студентів з інвалідністю (Науково-методичний центр освіти та соціальної реабілітації осіб з обмеженнями життєдіяльності). З різними успіхами, не без скандалів та різного роду перепон, все ж працює Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна», який у різні часи мав до 30 регіональних відділень. Це спеціалізований ВНЗ, який працює насамперед у сфері інклюзивної освіти.  Щорічно в університеті навчається близько 6 % студентів з інвалідністю, тоді як по Україні – близько 0,04 %. Найбільшу групу серед них становлять студенти із захворюваннями опорно-рухового апарату, із вадами слуху, зору та захворюваннями нервової системи. Цей ВНЗ пішов шляхом укладання спеціалізованих угод про співпрацю (а відповідно і фінансування) з низкою представників місцевої влади. Зокрема так було у Києві, Миколаєві та Рівному. Проте за офіційною статистикою, більшість студентів з інвалідністю навчається все ж таки у державних ВНЗ – 55%. Вони не мають доступу до інклюзії. І тільки 27% людей з інвалідністю навчається у різноманітних приватних навчальних закладах І-ІV рівня акредитації.

І для загальноосвітньої середньої, середньотехнічної та вищої шкіл на шляху до інклюзивної, а відтак сучасної освіти, іншого варіанту, крім скористатися реформою децентралізації немає. В Україні інклюзивна освіта в зародковому стані. І з’ясувати що саме необхідно, аби включити до суспільного життя країни кожного її громадянина, можливо лише при розвиненому і чутливому до потреб громади місцевому самоврядуванні.

 

 

 

 

 

  • Чи знають депутати як живуть села ?

    • не всі, бо деякі не живуть в Україні 0%, 0 голосов
      0 голосов
      0 голосов - 0% из всех голосов
    • так, бо тримають контакт з виборцем 0%, 0 голосов
      0 голосов
      0 голосов - 0% из всех голосов
    • ні, бо далі округа не виходять 0%, 0 голосов
      0 голосов
      0 голосов - 0% из всех голосов
    Всего голосов[: 0
    21/09/2018 - 25/09/2018
    Опрос закрыт
    Архив опросов